Легенький дотик ніжних слів
Чарує струни нервів монотонно
І навіть усі серця солов’їв
Не б’ються так у грудях, як у мене
- невгамовно.
До болю тяжко підібрати слово,
До бо гірко промовчати знову
На щастя – розумієш все без слів.
Так, як і тьохкання любовні солов’їв.
Ну а в руках парує кухоль кави,
І вся безсонна ніч проходить повз.
«Не хочу із тобою я лукавить,
А завжди говоритиму всерйоз.»
А за вікном – дощить потроху,
А за вікном – травнева тепла ніч.
Й не відступає думка про чарівні
швидкоходи.
Бо «ці слова» хочу сказати віч-на-віч.
Ти не знайдеш в моїх словах неправди,
Вони є чисті, як і калиновий білий цвіт.
Як і бездонне і безкрає літнє небо,
І як тоненький шурхіт із тополі віт.
Як боляче…мовчати…
Чи я мушу?..
Як тяжко все сказати…бо болить…
Матерія все поглинає й поглинає душу…
Аж хочеться від мук оцих завить.
Бо сила розуму з’їдає мою суть.
Вона висмоктує із мене всі життєві соки,
Та за любов свою єдину – я борюсь.
Бо тільки із любов’ю в серці пролітають юні роки.
