набубня́віла
пу́п`янками абрикоса
день –
до дощу
небо –
імлисте і непроглядне
проз євровікна – світ
скоро пирс-не
сміхом і цвітом із віт
абрикоса,
сонце! ви́різьбиться
зашабло́нено золоте
швидко
зіржа́віє і одцвіте
абрикоса
облетить
до байдужих ніг
рожевува́то-моло́зивний
теплий сніг
а тоді – літо
усе це таке
нетривке́
…переношу погляд
на грань ви́димого світу –
до вічно-похмуро-зеленого
хвойного лісу:
весни́ ома́нлива
la comedia –
я…
наразі для мене
краще стабільна
вічно-похмуро-зелена
на
небосхилі заві́са
радості – не приє́млю:
розбурханий ад
на ону́чі дере́ мою землю
весни́ компроміси? байду-же…
нас – тільки Бог вбереже
07.04.2014
усе це таке
нетривке́... - так, усе крихке, навіть мир... І весна цьогоріч не тішить своїм теплом і чарівними метаморфозами... Справді, надія лише на Бога, тож тримаймося до останнього, бо лише для Нього немає нічого неможливого. Якби ж то знати, які випробовування випали на долю нашого народу і чим все це закінчиться? Та спільними зусиллями і молитвами зможемо виплутатися з цього кремлівського пекла.
Слова разом з весняним цвітінням проникають в душу. Та радості дійсно мало: домінують прикрість, обурення,навіть ненавість і безвихідь. Надія на Всевишнього...
На Бога надійся, та й сам не плошай! 
