Вокзальні романи такі популярні
їх бачать, читають у книгах,
для людей так цікаві чужі почуття,
їх манить то сльоза то інтрига…
Та чому ж на вокзалах не бачимо тих,
у яких теж серця не порожні?
Хто сидить на землі у лахмітті своїм
просить милостиню в перехожих.
Так! Авжеж ! Це бродяга, забуте дитя
чи то Богом, чи дітьми своїми.
А у нас і свого є життя задарма –
Чи то нас хтось колись пожаліє?!
Очі їхні - безодня, в них не тонемо ми.
А для чого? Що ж нам там шукати?
Біля нас є батьки, ситі діти, сім"я -
треба своє життя будувати!
У них теж є історії варті ТВ
та, нажаль, вони нам не цікаві.
Імпонує нам біль у сердечних кіно,
ресторани, айфони, феррарі..
Що ж із нами? Невже так дано,
тим хто має подобу Господню?
Нам дали все для того щоб бути людьми -
Та нажаль – це для нас не комфортно!
