Від хвилювання мені ставало ще гірше.Швидкий стук в серці не дозволяв спокійно сказати хоча б одне слово.
-Дурень!-мабуть,подумала вона.Ну а що можна подумати про дорослого чоловіка ,який мов немовля не може вимовити ані слова.
Так відбулась наша перша зустріч.
Золоте листя окутало весь міський парк.Я насолоджувався пейзажом,сидячи на лавці.І тут,зустрівся поглядами з нею!Підійшов,щоб представитись,та сталося,те що сталося.Молода дівчина ще не бачила такого мужнього на вигляд чоловіка та настільки сором`язливого,що не в силах вимовити своє ім`я.
Минув рік. Спекотне літо. Ми лежимо на гарячому піску. Теплий вітер легенько розвіює її волосся.Та навіть зараз я відчуваю хвилювання,дивлячись у її очі.Очі кольору найспокійнішого океану.
Чи це та людина,з якою я зможу прожити у згоді й взаєморозумінні все життя?
Хвиля почуттів охоплювала мене кожного дня все більше.Вона з найбільшою цікавістю слухала про мої безглузді конфузи на роботі.Найбільш за все вона раділа сонцю та моїй родимці на правому плечі.А я найбільш радів,коли вона зі мною.
