П. Верлен
Звуком одним
Довгим, нудним
В дні голосіння
Боляче б’є
Серце моє
Скрипка осіння.
Блідну, коли
З вогкої мли
Давнє зринає,
І повсякчас
Вижовклий час
Дзвінко лунає.
Вечір настав,
Знову я став
Осоловілим,
Наче мене
Вихор жене
З листям змертвілим.
(Пер. з франц. Євген Кіт)
Осіння пісняВірш було написано в 1864 році. Він став загальновизнаним шедевром верленівського мистецтва, поетика якого дозволяє назвати його першим «романсом без слів».
Вірш став хрестоматійним. Його найчастіше перекладають, змагаючись з Верленом як у версифікації, так і в музичності. Верлен зізнавався, що творив свою поезію поза будь-яким літературним напрямком, болісно переймаючись «радісною поетичністю та любов’ю до Мови, яку шанував, як шанують святих, і яку мріяв побачити витонченою, сильною і достатньо ясною».
