Минуло п’ятдесят два роки,
Як ми закінчили вуз наш,
Життя давало нам уроки,
Сказавши врешті нам – шабаш.
Пора на пенсії сидіти
І тільки вдома працювать,
На наше місце прийдуть діти,
А нам онуків колихать.
Тож ми зібрались в нашім вузі,
Щоби побачитися знов,
Прийшли діди, прийшли бабусі
І скрізь повага і любов.
Й пішли розмови про сучасне,
І пом’янули не живих,
Хай пам’ять наша не загасне
Про друзів завше молодих.
Як жив з дитинства сиротою
Зібранню лідер розповів,
Професор він із сивиною,
Досяг всього чого хотів.
Свої досягнення згадали,
Усі ми вирішили так,
Що праці сили всі віддали
Й таланти наші – Божий знак.
Ми кращі з випуску у вузі,
Ми знали що і як робить,
У нас і досі скрізь є друзі,
Це нам підмога в світі жить.
13.06.13.
