В своїх синіх словах,
Часто згадуючи сни новітні,
Старі, забуті,часом жахливі,
Як події чиїсь столітні;
Наївні, добродушні і мінливі
Твої думки не піддають на роздум
Чесний, часом і не дуже,
Що в зміст словам – вони не рівня.
І як «завжди» - тобі байдуже…
Та крик закріпленого півня,
Страшні, болючі, коридори страху
В серійних лабіринтах сну
Збивають спокій, наче птаху,
А підсвідомість очищають.
Як весну…
Ось там життя…
Обличчя тих, хто ще далеко,
І спогади одвічні із газет,
І полум’я стемнілої провини
Розкрило на мене важку пащеку…
Там виживання протікає
За багнет…
І все знайоме. Як у днину.
І все відчутне. Як у всіх…
… прожити хочеться і там і тут.
Але там більш мене лякає
Що вириваючись з тамтешніх пут,
В реальності не гірш чекає.
Ранкова думка: «Ні, не псих…»
