Так млосно пити аромат твого світанку,
що на подушці залишив свій слід.
Третя нотка нашої розмови
ще з ночі гріє мій колючий пліт.
На перилах стигне кип’ячений зелений,
нічого іншого ти не признаєш.
Це те ж саме, що засинати без мене.
Тільки більш м’ятно, холодно..
Ну, ти знаєш.
Ми прокинемось для того,
щоб спіймати шепіт вранішньої тиші,
я складу слова до купи
а ти вже зліпиш із них вірші.
Ми залишимо їх на столі,
на мережаній серветці
Проростати,
Сніданком чаю, круасанів і
солодкої вати.
Хоча, солодке – це табу.
Мені тебе, повіриш, вистачає,
коли цукор тріщить на повіках,
і мої коліна до твоїх лиш
Прилипають.
