Біля мене проходиш
І поглядом показуєш зневагу,
Голову вбік відводиш,
Не заслуговую на твою повагу.
Та ще не можу вирішити
В чому винний перед тобою,
Що невірна була ти,
Чи нечесним я з собою.
Навіюєш на згадки,
І на ті замінені, забуті мрії,
І на не розв’язані загадки,
Для розв’язання яких мало лиш надії,
Потрібно було ще багато терпіння.
І я терпів, скільки міг.
Та ось прийшло «нерозуміння»,
В нерівнім я бою поліг.
Ти навіть не старалась,
Щоб зміг тебе я зрозуміти,
То зі мною ти зближалась,
То віддалялась на недосяжні орбіти,
То дозволяла себе кохати,
То заставляла мене терпіти,
Змушений був чекати
І намагався тебе зрозуміти.
Та не могло більше так тривати,
Не витерпів не визначення твоє,
Пора було вже щось обирати,
Першим слово стало моє.
І ось нема тебе, не за для кого
Їсти, жити і творити,
Все старався я для того,
Щоб щасливою тебе зробити.
Та це не доля нас роз’єднала,
Якщо і «нас» колись було.
Все не визначеність зруйнувала,
А все б інакше скластися могло.
Та не жалію, що так склалось,
А шкодую, що так довго тривало,
Бо багато гіркоти осталось,
А світлого – зовсім мало.
Знову біля мене проходиш
І намагаєшся показати свою зневагу,
Цим мені ти годиш,
А я тобі на противагу
Просто спостерігаю
І задоволений собою,
Що тебе з життя стираю
І не терплю тебе з тобою.
ID:
411033
Рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата надходження: 21.03.2013 15:45:57
© дата внесення змiн: 21.03.2013 15:45:57
автор: Назар Йордовський
Вкажіть причину вашої скарги
|
