|
Яблуневим цвітом весна забуяла,
Тебе з нетерпінням весь вечір чекала,
Я знала, що зустріч буде остання,
Але серце мліло від мого кохання.
Навіщо зустріла тебе я не знаю,
Я долю свою за той день проклинаю,
Зустрілись з тобою в не добрий ми час,
Є сім`ї коханий давно вже у нас.
Весна буяє, мою душу крає,
Про наше кохання ніхто ще не знає,
Нічого не можна коханий змінити,
Заради дітей любов треба вбити.
З нами злий жарт доля зіграла,
Від неї такого я не чекала,
Назад двадцять років не повернути,
Про тебе я мушу навіки забути.
Як, любий, забути очі твої,
І ті поцілунки щирі палкі,
Той трепіт в душі, ту ніжну любов,
Чому ти так пізно до мене прийшов?
Сьогодні скажу для тебе прощай,
Про наше кохання завжди пам’ятай,
Воно, як той цвіт, що цвіте восени,
Не довго для нього чекати зими.
Холодним морозом вітер повіє,
Душа зачерствіє, окам’яніє,
Лиш іскра кохання в серці буде жити,
Тебе я у мріях буду любити.
ID:
364994
Рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата надходження: 18.09.2012 20:21:22
© дата внесення змiн: 18.09.2012 20:21:22
автор: Антоніна Грицаюк
Вкажіть причину вашої скарги
|
