Прагнення бути кращою
ще з дитинства
неважливо за яких умов
назавжди зробило водою мою кров.
Часто сльози лилися,зізнаюся,
сімейні обставини не ті
але я ніколи не здаюся
в цьому земному житті.
Я не встигла підрости
у щасливому дитинстві
де не вистачає сімейної теплоти
у чужому місті
так важко своїх знайти.
Та й знайшовши багато знайомих,друзів
під сумнів ставиться все
не дарма,бо стільки ж ножів
ранять згодом відкрите серце.
Тепер я з залишками довіри
сама собі суддя
будучи скептиком бідь-якої віри
зриваю втомлені маски з лиця.
Сьогодні я все розповім весняному дощу
сидячи на старенькому балконі
можливо,де-не-де сльозу випущу
з глибини свого тіла
а далі ніч,дощ
і я полетіла...
В той рідний світ
з якого я прийшла сюди
й мовила тобі,людино,привіт
і далі стала йти,йти...
І ось я серед вас
всіми улюблена зайва людина
розумію,у вас такий звичай і час
коли кожний сам за себе
задовольнивши матеріальні проблеми
намагається з суспільною системою в крок
доживати,можливо,останній людства строк.
Але це не мій світ
я лише в ньому випадковий гість
але побувати мені тут
все рівно велика честь.
Я люблю людство
їхні емоції та почуття
але серед них інколи пусто
й зовсім не відчувається стимулу життя...
Відчутний холод,свіже повітря...
Я знову на балконі,на людській Землі
наді мною розсипані зорі
біля мене люди чужі...
