Спустошуючи землю, мов потопом
Мов сарана, що їсть усе живе
Не поведуть ні рухом ані оком
Ще й скажуть, мовби: "вам це не нове!"
Ви звикли гнути спину не на себе
І корінцями годувать дітей малих
Не будем обіцяти ми вам небо
Та янголи вас зоберуть до їх
А ми. Що, ми? Страждаємо безмовно
Не кривимся від болю і образ
Бо звикли все рішати полюбовно
Заплатимо за все (бо ж є запас...)
