І скільки слів візьмеш у жменю?
І скільки треба взяти?
Безстрашний геній,
А простаку нема із чого вибирати.
Я скажу п’ять слів…
Чи треба більше?
Та не почуєте…
О Боги! все набагато гірше!
Запацькані,завуальовані тіла,
Немає вух,очей,немає язика,
І шкіра в вас слизька й липка.
(я хочу щоб ви вмерли)
Немає духу,…і атрофовані рецептори…(життя)
Ледве побачить в дзеркалі себе амеба,
І намалює губи.
У неї є в цьому потреба,
Бо не побачать люди.
І це створіння має визнання,
Вам сняться у ночі скелети,
Груди,губи…
Сдниця надувна.
В мене грудей немає…і не жаль.
В мене під ними поселився черв’ячок,
То він напевне їх і з’їв,
Чи може то є гусінь чи жучок.
Гризе мене з початку моїх днів.
До болю свердлить в голові тунелі.
Прокушує в душі діру.
В мене конвульсно розширюються легені,
За вашу дико-божевільну рутину.
Якого хочете життя?!
Які вам щепотрібні дефіляди?!!
Кожен із вас загублене теля.
Хоч перед вами вже розкрили карти.
Вам хліба і видовищ треба.
Той зомбо-ящик і бридкий хот-дог.
Не вірите, що у ярмі планета.
І що помер від жаху Бог.
А черв’чок гризе мене із дня у дні.
За мордочки ваші бридкі.
І хоч як не болить та тішить –
Він признак ще життя в мені.
Я нюхаю.., я дихаю.., люблю,
О, дяка Богу! Все-таки живу.
Мені вас шкода дев’яносто сім процентів.
Народжені мерці, не відрізниш від екскрементів.
