Сурміть мої нерви, рвіть душу, волайте…
Чому ж це не чують не бачать усі,
Що ми задебілені кожен на сайті,
Що очі запльовані в «божій росі».
Той висвітлив квіти, той длубає в носі,
Той патрає душу і шмарклі жує…
А нас роздягають, ми голі, ми босі…
Хто вже ми сьогодні і ким ми не є?
Запроданці віри, дурні яничари,
Безликі і сірі в кошарі своїй,
Забиті вовками у щільні отари
Нас ріжуть потроху на передовій.
Прокиньтесь поети, Ви ж голос народу,
Ви нації дух, ви її солов’ї.
Душіть своїм словом вовчачу породу,
За вами Вкраїна і доля її.
радикальність - ознака рішучості. Не дивлячись ні на що, мені подобається Ваш вірш. Ви ним зачепили багатьох авторів і читачів, ну хоча б для початку, клубу... У відповідь на Ваш вірш почали діяти, про це почали говорити голосно. А найчастіше поки не зачепиш діяти ніхто не збирається. Цей вірш наче провокація, а наш народ треба провокувати, а то він і далі сонно гнитиме у своїй кошарі. Ліберальність і толерантність тут не діє...
порив високий, це помітно. методи трохи радикальні, як на мене, бо до тих, хто розуміє Ваші прохання кричати не треба, а до інших - на жаль, віршами не докричатися. отаке. самій шкода. напрвду частенько "жуємо шмарклі", але це залежить від автоського стилю, хтось і такий процес перетворює на майже геніальність. вірш хороший...
