Чому троянда сповнена красою,
Цариця квітів і людських сердець,
Чека світанку впоєна росою,
І лагідного сонця промінець?
Кохання й квітки доля не минула,
І стан троянди гарний і гнучкий
Угору тягнеться, вітрів нечулий,
Та сонця дотик відчува німий.
Вона корону вгору простягнула,
Красу, яку коханню берегла,
Пелюстки кругом з блиском розігнулись,
Та досягнути сонця не могла.
Нема спокою й тихо бідна плаче,
Не може подолати в серці шал,
Життя спинилось, колії не бачить,
Попереду глибокий лиш обвал.
Її журбою, жахом огорнуло,
Вона уже зневажена тепер,
Тепло в криниці швидко затонуло,
Та час думки із пам’яті не стер.
Оранжевий вже котиться додолу,
Троянда ароматом звеселя,
Так вечір заковтає всі простори
І фронт заграв і світла забира.
Свідомість марево усе покрило,
І бачить: все навкруг як вже було,
Вона сидить, дівчина уже зріла,
І в очі дивиться коханого свого.
Востаннє поцілує вже солдата
І кинеться у бій свій богатир
Що ж, плакати не треба так завзято,
Бо він пішов боротися за мир.
Прокинулась троянда на могилі,
Хоч сонце спить, та світло знов у ній
"З віддаля грієш, аби ми ще жили,
Та в вічності лишаєшся ти мій!"
