Спалили дим афганського білого пилу
Пригріла їх натовська лють.
Когось розділили на тисячі рівних фігур.
І все на стіл, впускають в кров.
І вже під дозою лежить без задніх ніг
Він ще живий, дитина раб їхніх слів.
Нащадки їх винні розбили святість століть
Червоним минуле руйнують, чорним на сніг.
І лікар держави бере голку собі
Зорі вже можуть змінювати свій мотив.
Зіграють в дві четверті духи землі
Війна не жива вона з смертю на "ти".
Є зрілі каміння, вперед на війну,
Є захід якого ідею милом натруть.
За вбиті тіла, ще орден на груди і все,
Бо вже приручили керує червона змія.
Зимою зігрілися в жовтій та теплій воді,
Не вижити в полі, не вижити знов.
Під шкірою сльози за юний рід
Їх народили не в час, а в нуль годин.
Череп і кості, масонські назви вогню
Діти зв'язані, одного віддали псу.
З землею зрівняли ідола дня
Добрі не вині просять по граму життя.
