Я – наче лист,що восени
Шалений вітер обриває.
Несе в повітрі,підкидає
І ні на мить не відпускає.
Несе мене він на чужбину,
А там від відчаю – загину.
І дуже,дуже я боюсь,
Що в рідній край не повернусь.
Я – наче той вітрильник в морі,
Що гонять хвилі проти волі.
А я не в змозі сил зібрати
Свої вітрила підійняти.
До того берега причалю,
Куди нестиме течія.
І буду мучитись від жалю,
Що я тоді – не буду я.
Благаю сльозно у Творця для себе сил,
Щоб наче лист,в осіннім небі не кружляти.
Щоб натиск течії здолати.
До рідних берегів пристати.
Щоб бути назавжди собою,
Щоб не жадати кращу долю.
В житті ніколи не тужити.
І більше всім добра дарити,
Хоч так непросто це робити.
