Я втомлена,замучена,безсила,
в обіймах буднів в пастці сіроти.
Якби ж мені звичайні білі крила,
якби ж мені дістатися мети.
Я б полетіла у ті самі будні
але із присмаком чогось іще незнанного.
Якби ж ці крила сильні і могутні
дістатися до світлого,дурманного.
Сміється осінь і листочок кожен,
всміхаються навколишні і ти.
Невже мені й помріяти не можна?
Мрія-це крок до вищої мети!
