Стою вже на колінах я півроку,
Ніяк не ворухнусь, не те, щоб встать.
Якого не засвоїла уроку?
Кому свої молитви ще звертать?
Навіщо витягать з-під ніг опору,
Навіщо закривати всі ходи?
Я звикла стрімголов летіти вгору,
Тепер стою на полі боротьби.
Стомилася пливти по океану,
Нема для передиху берегів.
Замріялась про тихую савану,
Що захистить од друзів-ворогів.
У спокої замислюся над змістом:
Навіщо ми приходимо в життя
Дається роль, чи пишеться артистом,
Хто ставить декорації буття?
Пробачу всі образи й несказання,
Прокинеться до волі інтерес.
Згадаю, що життя – Його надбання,
Відчую, Божий син в душі воскрес!
Софія Соловей відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Давно писала, зараз тільки перечитую
Бога не треба шукати, його слід відчути у собі.
Жаль, тоді я цього не знала...
Дякую Вам за увагу і відгук.
Як до Вас можна звертатися?
Дуже сподобався вираз(і захистиь від друзів - ворогів).Так. Справжніх друзів дуже мало і їх треба берегти бо хороший друг кращий від поганого брата, так кажуть люди
Софія Соловей відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Це та. В якийсь час я зрозуміла, що критерієм довіри до друга є ступінь його радості, коли мені добре, а не тільки підтримка у скрутному становищі.
Дякую ВАм
