То не поет, котрий своє натхнення
Бере лише з одного почуття.
Бо то лиш попередників учення,
Вони не знали, що таке життя.
Із втратою кохання помирали
Поети в них. Вони - душі знавці...
Проте душі найкращії кристали
Людині відкриваються в кінці.
І розуміє з часом лиш людина -
Була вона підлеглим одного
Лиш відчуття, і в морі лиш краплина
Відкрилась їй із пізнанням того.
Що пустоту заповнити хотіла
Одним душевним станом лиш вона
Та жаль, що пізно так вона прозріла.
Та це, напевно, не її вина.
Бо як то важко снобові довести,
Що він - інакший, сповнений ідей,
Так важко до романтика донести,
Що ще багато в світі є людей.
І кожен з них - то є велика сила,
І в кожного уявлення не ті.
І кожен може розпростерти крила,
Чи згинути в сліпому каятті.
