Прокидається сонна земля,
Ген полинув клекіт пташиний.
Ароматом шепоче весна,
Защеміло серденько в дівчини.
"Я кохаю!" - сказали слова
Ті уста, що так палко кохала.
"Чом не пишеш?" - кричало життя.
Але щастя вона не пізнала.
Десь на мить загубилась в рядках.
Заспівали: і небо, і зорі...
Заіскрилось проміння в очах,
Та не було в них разом дороги.
Зашуміли щасливі жита
Від вітрів, що на сонці буяли
І отримала знову листа
На який так жадано чекала.
Цвітом білим урвався у час
Загубила дівчина усмішку.
Полум`ям, коханого, фраз
Меркнуть очі - отримала звістку.
"...Помилився я, вибач мене.
Не той адрес в листі написав.
Стурбував я, напевно, тебе...
Не від тебе кохання чекав..."
І, мов грім, понеслися думки,
І рікою полилися сльози.
Проклинала дівчина рядки
Із весни - аномальні морози.
"...За що біль? І кохані слова?
І навіщо таке покарання?
Я для тебе у світі жила!
Ти не знаєш, коханий?..кохання...
Ти не знаєш? - Ти є мій сміх,
Моя радість, небо і сонце.
Ти поніс, мов пташину політ,
Все життя у закрите віконце..."
Загриміла знов тиха печаль,
Вже світало, зоря потухала,
А дівчина дивилася вдаль...
Та розбите серденько збирала.
Гордо витерла залишки сліз,
Стан стрункий, розправила коси.
У душі ще шумить верболіз
І ранкові травинки у росах.
Вона взяла шматочок листа,
Хоч душа її болем співає,
І тендітно слова навела:
"Та нічого. Все добре. Буває."
Прокидається сонна земля.
Серце-лід розтопилося в промінні.
Ароматом шепоче весна,
Лише квіти єдине спасіння.
Задзюрчало з рікою життя,
Ген полинув клекіт пташиний.
Має щастя, але вже не та -
Безсердечна лишилась дівчина.
Галинко, задумка непогана, але , думаю, саме слово "безсердечна" трохи відлякує, бо насправді воно означає жорстокість і не зовсім вдало тобою використане.
Галина Кудринська відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Спасибі!
Буде видно, бо ще над цим треба працювати....
Галинко, задумка непогана, але , думаю, саме слово "безсердечна" трохи відлякує, бо насправді воно означає жорстокість і не зовсім вдало тобою використане. 
