Небо червоне, гатунку терпкого вина.
В рамці вікна - зИма малює коралі.
Думаю де ти, випивши болю до дна,
і, закусивши, чекаю припливу печалі.
Он на асфальті слід від розбитих кохань.
Пазли любові складати ще й зараз намарно.
Криками вибачень, зрад, незабутніх прощань
люди жадають вернути не своїх коханих...
Бестія-хуга кИдає снігом в душі,
так заморожую віру в банальні романи.
Думаю, краще би бУти зовсім сліпій!
Так же простіше не знати про чиїсь обмани...
Вітер танцює з шибами в танго життя.
Скільки він бачив самотніх на підвіконні....
Ні, і не перша І не остання тут я.
Просто без тебе спілкуюся тісно з безсонням.
Вулиця спить, спочиває забілим покровом.
"Ящик" працює сумнівно, як дикий кричить!
Розум жадає відплати, болю і крові!
Серце сухе милосердно і мудро мовчить.
ЩОсь не так! Оберти хмелю безсилі...
Голову схилю до омертвілого скла.
Знають усі, що ти перший, а я просто сильна!
Різні гріхи, мелодрами й фатальна краса...
Небо ж криваве, гатунку моєї біди...
ЗИма безсовісно грає зі мною в рулетку:
раз - спроба змести всі твої сліди.
Два - куля в голову...
Твоя остання кокетка....
