О. Українськая земля, Рідна наша Мати.
Так навіщо ж було нам, кровь ту проливати.
І за что твоїх синів, німці уполон забрали.
Тай за що вони дарма, життя свое вітдали?
Було літо, сорок перший, люди мирно спали.
А на наші прикордони, німці танками напали.
Впали бомби з літаків, вибух!!!!! Все вогнем полає.
Піднялась в повітря пиль,з димом тут літає.
Кругом рвуться скрізь снаряди, постріли лунають.
Полихає все вогнем, німці наступають.
Опустіли всі хати, й вулиці порожні.
А фашисти скрізь ходили, як пани заможні
Там де було ціле місто, і стояли хати.
Залишилися руїни, міста не впізнати.
Виривався плач та стони, крики тут стояли.
Хто залишивсь без домівки,й рідних повтрачали.
Рвуться знову скрізь снаряди,стоїть крик і стони.
А на вбитому солдату, червоні погони.
І горять скрізь людскі хати, полумя палає.
Від якого чорний дим, внебо улітає.
І дорослих та малих ,німці всіх збірали.
Залишився хто в живих,зруїн виганяли.
Тай і в рабство за кордон,всіх людей погнали.
Ну атих хтоне корився,вмить всіх ростріляли .
Під прицілом автоматів полонених гнали.
Та прикладом били вспину, хто відстав давали.
Як у табір відправли, фашисти прокляті.
То були уних собаки, дуже сильно кляті.
На людей вони кидались,й дуже всіх кусали.
Охоронці на мотузці, ледве їх тримали.
Всіх отих хто йти не взмозі, до землі валився.
Охоронець враз стріляв, в голову цілився.
Так усіх тепер хто є, уживих лишився.
Із синцями під очима, а хто кровью вмився.
Всіх пригнали до вокзалу, пеперахували.
До вагонів що стоять, всіх людей загнали.
Ось у табір на чужбину,увагонах їдуть.
По дорозі як ті мухи, дуже люди гинуть.
Як приїхали на місце у чужу країну.
І почався для людей,Ад у цю хвилину.
Вздовж колючу огорожу,й вишку там високу.
На якої вартовий, з кулеметом збоку.
Всіх дорослих і малих ,перерахували.
По баракам потім їх, як рабів погнали.
У бараках збиті нари, на яких всі спали.
На роботу рано вранці,вдосвіта вставали.
Були в німців також вчені, що в СС служили.
Над всіма людьми живими,іспити робили
За роки оті найдовгі ,щобули в неволі.
Полонені тут зазнали, всі страшної долі.
Дуже тяжко у неволі, народові жити.
Відібрали внього все,що йому робити
Треба нам вже покинчити, с цим фашизмом клятим.
Скільки горя він приніс,всім народам взятим .
Щоб звільнити Батьківщину ,від страшного Аду.
Працювала вся Країна,утелу позаду.
Підіймалася країна, із руїн лежащих .
Будувалися заводи ,не було ледащих.
Танки стали вироблятись ,зброя і гармати.
Тай одежа яку носять, наші всі солдати
Стала армія могутня, й сильна наша зброя .
Німцям не дадуть тепер, й хвилини покоя.
Подивися у повітря, літаки літають.
А під крилами червоні ,зірочки сіяють.
Кинулися вбій солдати, крик за Батьківщину.
Почали стрілять гармати, били по Берліну.
Бьють Катюші по Берліну,вибухи палає.
Це Червона Армія, наша наступає.
Вруках с прапором червоним, поверхи миная.
Пробігав солдат скрізь кулі де ворожа зграя.
Стали німці відступати, все кидали зразу.
А Радянська Армія, била ту заразу
Радість слоьзи на очах полонені вільні.
Віжили у таборі лише тільки сильні.
Помятайте всіх людей, тих кого убито.
Відали свое житя, їх в землі зарито.
Прапором червоним в Берлині,цей Рейстаг узято.
День 9 травня, переможне свято.
Так Вічна Память тим Героям.
Що лежать в братскій могилі.
Відали своє життя ,Батьківщині милій.
Щоб жили Нащадки в мирі, рабами не стали .
Ось за що Батьки з Дідами, кров свою проляли.
Тим хто віддав своє життя, за цю перемогу .
Кроком до алеї слави, рушемо ми вногу.
ID:
236001
Рубрика: Поезія, Історична лірика
дата надходження: 20.01.2011 21:12:52
© дата внесення змiн: 17.05.2012 20:00:43
автор: paveljurlov67ju
Вкажіть причину вашої скарги
|
