Перші заморозки створили справжню осінь.
Вже різнобарвне листя на землі.
І лиш дощу набридливого просінь,
Турбує знову душу у пітьмі.
Ні! Я не журюсь цій порі року,
Мені здається навіть навпаки …
При цьому і сумую я нівроку
За тим, що заберуть іще роки.
Я знов блукаю мокрим парком,
Таким закинутим, як і моє життя.
І впевненості знов мені забракло.
Назад не буде більше вороття.
