Все було тихо ,і зміни не входили в плани життя.Аж раптом,в одну мить,зненацька подув вітерець і захитав дерева,зашурхотіли листя.Він побачив в темряви зникаючу постать,то був її аромат.Ноги не слухались голови і самі вели за нею.Крок ставав все швидше.Через деякий час він вже біг ледь вгледюючи той таємничий сілует,те,що завжди манило,але він не знав,що це.І ось тепер,ця вирішальна мить була так близько,як ніколи,тоді це ставало сенсом життя,якоюсь вищою метою,за яку можна віддати все і навіть більше.В грудях билося божевільне серце,яке всю цю кашу і заварило.Вітер все дуще дув і дерева нагиналися,як покорні раби,зірвані листя шелестіли під ногами.Дихати ставало все ваще.
Він зупинився і впав долі.Серце не наче зараз вирветься крізь шкіру і впаде на прогрітий сонцем потрісканий асфальт.На якісь секунди вітер перестав ґвалтувати дерева.Почулися звуки не далеко.Він різко встав,а потім знов завмер,прислуховуючись,чи не почулось?Ні,знов звуки наче чавлять ногами апельсини,ні не зрозуміло,знов вітер.Він підходив блище,блище.Аж ось через гілочки,праворуч,він побачив ту червону сукню,котру бачив вже не раз.
-Так ось воно,що!Це любов!Нарешті!-і він влетів в хащі ламаючи гілки,розсуваючи непокорні бур'яни,серед яких була і кропива.-Кохання я до тебе йду!
-Я сру.-спокійно сказав ніжний голос з кущів.
Все навкруги стихло.І він застиг за велінням своєї цариці.
-Почекай мене на дорозі.Я зараз буду.-знов сказав той жіночий голос.
Він автоматично заднім ходом пішов назад,причому цей раз кропива вже не жалила йому ноги.Сівши на бардюр він чесав свої червоні ноги,і згадував свого діда,який казав,шо то полєзно.
З кущів впевнено доносився звук затоптування цитрусових.Теплий вітер задув запахом не свіжих апельсинів.Він терпів.
Через пару хвилин до нього вийшла вона.В своїй прекрасній сукні.
-А ти симпатичний хлопчик.Ходімо,я куплю свіжих апельсинів.
куди ти дінешся!)))
