Чорно-білі, обгорілі морди в голові,
Розчинилися думками в моїм сні,
Картини із буденного життя,
Роблять місиво... У голові дурня.
Ножі, дощем встрягають в шкіру,
Зрізають маску наболілу,
Змивають з рук все сприйняття брудне,
А там, в душі, пухлина зла усе росте, росте...
Вона збирає воду всю гірку,
Життєву правду всю сумну.
Зганяє у мішок живий,
Він знову робиться твердий...
Земля... Субстанція, в яку,
Впихає смерть матерію гнилу,
Закопує холодне тіло,
Щоб все минуле в серці в попіл назавжди згоріло...
В пухлині ця земля завжди,
Під струменем води стає,
Брудним цементом для душі,
Фундаментом для гри й брехні...
Цей сон...
В життя він втілився, прийшов...
Його я тут в багні знайшов...
Керує зором й почуттям,
Він дав знання, які б ніколи сам не взяв....
