Амур
Ця осінь – особлива – сказав собі Марк, нарешті студент… тобто абітурієнт, на його обличчі пробігла легенька посмішка, в голові натовпом бігали думки, він ніяк не міг зібратись, від хвилювання трохи паморочилась голова, ще хвилину постоявши біля дверей він нарешті увійшов в лекційну аудиторію, там сьогодні мала пройти перша пара, Марк потиснув руку хлопцям що вже були в аудиторії, привітався і щиро всміхнувся дівчатам, декого він знав ще з підготовчих курсів, але з’явилося й чимало нових людей. Марк виглядав як і будь який 17 річний хлопець: в міру високий, з великими очима, високим лобом, і «грецьким» носом, був одягнений просто і зі смаком, на ньому були звичайні сині джинси, на ногах були зручні босоніжки, які він придбав собі на морі, рожева сорочка з білими смужками і напульсник БЮТ (він носив цей напульсник майже рік).
Наш герой зайняв місце приблизно посередині аудиторії, поруч з своїми однокласниками, їх було четверо на цьому факультеті: Марк, Аня, Віка і Ліза. Хлопець намагався жартувати, дівчата ввічливо хіхікали у відповідь, але тривога була помітна в очах усіх співрозмовників, адже сьогодні мало визначитись хто і на якому факультеті навчатиметься. Раптом почувся гучний стук дверей, так схоже це він, декан філософсько-історичного факультету. Це був чоловік років 55-60 на його обличчі були помітні ознаки колишньої краси, і значної втоми, від якої здавалося його очі от от закриються, незважаючи на це його рухи були швидкі і жваві, говорив він швидко і для нетренованого вуха достатньо незрозуміло. Говорив він про престижність і потрібність цієї спеціальності, перших 5 хвилин він легко утримував увагу аудиторії на собі, доки в аудиторію несподівано не вбігла група дівчат, їх було 8, чи 10, важко було розібрати, адже вони то метушились, то вибачались, то пояснювали що потрапили в «пробку», тому що на вулиці Пушкінській аварія, і решту дороги вони йшли пішки…
Трохи заспокоївши їх декан попросив їх знайти вільне місце і сісти. Гурт дівчат швидко почимчикував на верхній ряд, і тут Марка ніби струмом вдарило… він побачив досить цікаву особу, котра одразу ж сподобалась йому, дівчина була одягнена в зручну сукню кольору слонової кістки, її талію обіймав легенький ремінь з тканини такого ж кольору, на долю секунди їх погляди зустрілись, і він і вона побачили в цьому погляді щось тепле, щире і цікаве. Ще секунда, і вона зникає з поля зору… в серці Марка поселився неспокій, він хоче повернутись, глянути на неї ще раз, або хоча б спитати, однокласників про цю чарівну дівчину, але якесь внутрішнє протиборство, і природжена скромність не давали йому зробити щось, він хотів здатись байдужим і спокійним, але в результаті хвилювався ще більше, коли помітив що Декан давно вже говорить на інші теми, хлопець трохи зібрався і наскільки це було можливо розумними очима дивився просто у вічі Декану (ця звичка була ще зі школи, усі учні чомусь вважають що коли уважно дивитись у вічі викладачу, то викладач відповідно теж це помічає і можливо буде ставитись до студента краще) Марк подумав – «яка дівчина… я собі не пробачу якщо не познайомлюсь з нею… так треба познайомитись, щойно закінчиться пара, піду знайомитись,»
Намагаючись уважно слухати Декана Марк просидів до кінця пари. Під час пари для нього прозвучало радісне повідомлення він навчається на державній формі. Щойно закінчилась пара він сильно зрадів, ну по-перше пара закінчилась, а по-друге зараз він здійснить свій план, але саме на другому він почав тормозити… вже по дорозі на верхній ряд він раптом помітив що йому абсолютно немає чого сказати, він трохи збентежився адже таке сталось з ним вперше, взагалі то язик в нього був як то кажуть «підвішений» але зараз була інша ситуація, ну не може він просто взяти і сказати щось типу «здрасті» або «хелоу» бо це тупо якщо ви зовсім незнайомі, так можуть лише досвідчені альфонси, а він – не такий, а там їх сидить 10 дівчат… на щастя на задньому ряді опинився і один з його гарних знайомих, Марк радіючи що він не поставив себе в дурну ситуацію підійшов до товариша, він намагався говорити голосно і весело розпитував про різні нісенітниці, (шо називається «рісовався») справді йому вдалось звернути на себе увагу, деякі дівчата переглядались і весело хіхікали… але він і досі не зловив на собі погляду тієї, заради якої він сюди власне й прийшов. За хвилину аудиторія почала пустіти, пішов і Марк, але з таємною незнайомкою він все ж таки розминувся… йому потрібно було ще піти на кафедру, якісь документи підписати, одразу в кабінет його не впустили, попросили зачекати декілька хвилин, Марк вийшов і сів на лавочку, яка була в холі. Швидким рухом він вийняв з кишені мобільний телефон і почав розглядати всі пошкодження бідолахи, він робив так досить часто, але нажаль постійно знаходив на телефоні все нові й нові пошкодження. Десь за пів хвилини йому набридло це заняття і він вирішив зайти в аську (хоча стовідсотково знав що вдень там немає нікого цікавого) зайшовши в аську він швидко видалив спам сумнівного змісту, добавив 2 нових контакти, і тут його знову ніби струмом вдарило… по сходах підіймалося двоє дівчат, одна з яких і була тією самою… Марк старався зробити розумний вигляд, це йому вдавалось добре. Поки в голові хлопця народжувався план щодо того як краще почати розмову, одна з дівчат, (інша дівчина) запитала «Куратор в 308?» Марк здивовано відповів «ні, я також на неї чекаю» Ця інформація не здивувала дівчину і вона продовжувала, «Ти також на філософському? Я бачила тебе сьогодні в аудиторії». « так, я також тебе бачив» відповів Марк, і недвозначно глянув на супутницю балакучої дівчини… Балакуча дівчина вирішила зробити перший крок і сказала: «Мене звати Оля, а це (показуючи на дівчину в сукні кольору слонової кістки, в цієї дівчини до речі була досить загоріла шкіра і світле волосся, очі були допитливі і трохи дитячі, дівчина була без макіяжу. Зараз хлопець міг дивитись на дівчину адже вони знайомились) Альона». Очі Марка і Альони знову зустрілись… «хто ж придумав такий погляд, він то зігріває, то в ньому бісики бігають» Трохи сконфузившись Марк сказав своє ім’я, дівчата щиро здивувались, сказали що ім’я рідкісне, і красиве, Марк широко посміхнувся, трохи позбувшись нервування хлопець почав веселити дівчат і розповідати їм різні кумедні історії… було помітно що Марк сподобався обом дівчатам. Через 10-15 хвилин прийшла куратор і вся трійця все ще сміючись увійшла в кабінет, підписавши декілька папірців нові знайомі вийшли, Марк розумів що базікати більше ні він ні його нові знайомі не можуть, тому хотів взяти телефонний номер Альони, а заодно і Олі. Почулась мелодія мобільного телефону, хіт Моранді «Сейв мі» грав голосно і живо. Оля підняла трубку і сказала Марку що дівчатам пора бігти. Марк лише кинув дівчатам услід розсіяний погляд.
Дівчина вперто не виходила з думок юнака, він досить швидко зрозумів що закохався (власне закохався він одразу, але зрозумів це лише увечері) Щоб трохи розвіятись Марк вирішив зайти Вконтакт, ну перевірити пошту і все таке. Досить несподівано для себе він помітив що його добавила до друзів та сама Оля, недовго думаючи він підтвердив заявку і тут в голову йому прийшла розумна думка: знайти Альону Вконтакті, вона 100% повинна бути в друзях Олі. Хлопець терпляче передивися майже половину 3 192 друга Олі, і все ж таки знайшов потрібну анкету.
Здавалось його радості немає межі, він швидко долучив Альону до друзів, і про всяк випадок додав цікаве приватне повідомлення…Марк був з тих людей, котрі вміють не лише гарно говорити, гарно писати, а ще й гарно думати, ця здатність притягувала до нього багато розумних і не дуже людей, мабуть саме від частих думок на чолі хлопця виступали вузенькі, але вже помітні зморшки. Час був вже пізній, і хлопець почав робити домашню роботу, як би дивно це не звучало, а він любив робити домашню, цим він ніби узагальнював свої знання для самого себе о_О. На Марка невпинно нападала втома, і він вирішив відпочити.
Восьма година ранку… чути противний звук будильника, як же люди ненавидять будильник зранку. Але нічого не поробиш, треба підводитись, Трохи походивши по квартирі (так зранку роблять всі люди, ну вони розуміють що вже прокинулись, але ще не розуміють що робити далі) хлопець мляво пішов до ванної, як завжди довго і нудно розчісував волосся на голові (волосся було дуже неслухняне тому що Марк мив голову, і одразу ж йшов в колиску:-) Це його дуже злило, він реально розумів причину цього, але вперто не хотів нічого міняти. Батьки Марка були вже на роботі, тому він снідав в гордій самоті. Попереду було найстрашніше… вибрати у що ж сьогодні вдягнутися, Марк досить довго перекидав майже увесь свій одяг, однак нарешті знайшов потрібні речі. Виходячи з квартири він сказав папузі: «Попка – дурак» як завжди посміхнувся, закрив двері і не чекаючи ліфта пішов сходами.
Як завжди Марк прийшов за 5 хвилин до пари. Марк зайняв вільне місце поруч з товаришем Святославом. Ці хлопці здавалось були не розлий вода, знали один одного лише 2 роки, але за ці два роки побачили і пережили стільки, що важко собі уявити. До початку пари Марк кількома словами розказав другу про Альону, але розмову перервав вхід Викладача це був Лебедєв Станіслав Євгенович – чоловік вже достатньо старий, трохи схожий на Брежнєва епохи застою.(в нього були густі брови і опале лице тому кличка в нього була саме Брежнєв) Практична була досить неважка, і нецікава. По закінченню Святослав запропонував сходити в піцерію, (все одно наступна пари немає, а є аж 4, до речі вираз сходити в піцерію у студентів зовсім не означає що хтось буде замовляти піцу, це означає що люди заходять і замовляють чай_каву_пиво_сік і т.д.) По дорозі в піцерію Марк знову побачив ні, не Альону, а Олю, її подругу, дівчина помітила хлопців і вирішила підійти (короче дєвушка без комплексів) вона грайливо всміхалась, причому увага її була прикута швидше до Святослава, ніж до Марка. Діалог Олі і Святослава набирав нових обертів, виявилось, що в них є багато спільного, обережненько його перервав Марк, задавши цілком природне питання
- Альона є в Університеті
- Так є, жартуєш не буди вже з першого дня…
- По різному буває
Оля була майстром задавати незручні питання, вона запитала:
- Марк, а чому ти цікавишся нею…
Спитала вона загадковим голосом. Хлопець що називається постарався срєзатись, але трохи почервонів, і здивовано відповів
- Нічого, просто питаю…
Для проникливої Олі цього було достатньо, вона здавалось бачила його наскрізь, але на щастя Святослав урвав незручну мовчанку фразою у стилі Леніна:
- Товаїщі, прошу всєх прайті в піцеїю, и насладиться супом и кипяточком
Ця фраза розсмішила всіх, однак Оля ввічливо відмовилась, сказавши що в неї пара, але вона обіцяла що коли не будь сходить з хлопцями в піцерію.
В приємній компанії час летить непомітно, хлопці витратили цю годину на різного роду теревені, вони могли перевести будь-яку цілком серйозну ситуацію в пародію…
Філософія – улюблений предмет Марка, він добре знав класичних авторів, а головне – розумів усе, нехай на своєму, внутрішньому рівні, але все ж розумів. Іноді він не тільки розкривав висловлювання класиків, а й намагався створити свої власні, однак завжди коли він хотів представити їх, ніхто не вірив що в голові 17 річного хлопця рояться такі мудрі думки. Вже після першої пари деякі гострі на язик, і заздрісні прозвали його Ботаном, це його щиро дивувало, адже якщо ти знаєш щось краще за інших то ти – Ботан, за такою логікою ботанами можна назвати 50% людей… Одна з дівчат жартома сказала що він не ботан, а ботанчик. Але він нітрохи не образився. Ця кличка так і пристала до нього, однак називали його так лише в групі.
Після пари Марк як завжди пішов на автобусну зупинку, і там на нього вже чекало близько сотні таких самих як і він студентів, які поспішали сісти на свої 51, 21, 35, 29 і т.д. Марку підходила більшість маршрутів, адже він жив майже в центрі міста. Тому він не сідав в перший ліпший тролейбус, він вперто чекав того, який на його думку міститиме менше всього пасажирів.
Повернувшись додому він як завжди вирішив перевірити пошту, і натрапив на повідомлення в якому його запрошували в нічний клуб, мала бути цікава транс-паті.
Субота))) Як всі студенти обожнюють цей день. В суботу можна гарно розважитись. Марк також не гаяв часу він разом із Святославом, Вікою та Ірою вже підходили до клубу. Компанія прийшла якраз вчасно, веселощі тільки розпочинались. Марк танцював досить добре, але трохи незвичайно (ні для кого не секрет що хлопці танцюють в основному руками, а дівчата – ногами) У Марка все було навпаки, він був трохи скований в руках, зате чудово рухався ногами. Ну почті як Майкл Джексон =)))
В розпалі вечірки, він випадково зіткнувся з кимось, він хотів повернутись, і дізнатись, хто ж це, і можливо вибачитись, не було краю його здивуванню коли він помітив Альону, і її подругу Олю, було помітно що дівчата також не очікували зустріти тут Марка, але лише хитра усмішка Олі трохи не вписувалась в цей ансамбль…
Після секундної мовчанки Марк посміхнувся і почав розмову, як кажуть ні о чом. Було досить шумно, і хлопець запропонував піти випити коктейль, чи щось таке, при слові коктейль Святослав з'явився з швидкістю блискавки (ні він не був алкоголік, чи щось таке, швидше був цінителем гарного алкоголю, він любив Ірландське віскі, Французьке Мерло, Португальський Портвейн, і. т. д.) Пройшовши в бар, (він був відділений від танцполя напівпрозорою перегородкою) молодь розбилась по парах Святослав весело розмовляв з Олею, а Марк говорив з Альоною. В процесі розмови виявилось що в них є багато спільного, розмова набувала все більш приємних тонів. Не було краю радості хлопця коли дівчина його мрії дивилась йому просто у вічі, а він міг в повній мірі роздивитися її красу…здавалось вони могли б розмовляти так вічність, але їхні друзі так не вважали. Розмова Святослава і Олі почала набувати підвищених тонів, було помітно що вони п’яні, ні не те щоб вони сварилися, швидше навпаки, занадто подобались одне одному, тому і казились, почуття, підкріплені дозою алкоголю рвались на свободу, і… Святослав поцілував Олю, так, прямо за барною стійкою, Марк і Альона були в стані легкого шоку, але вдавали, ніби не сталось нічого особливого. Нарешті Святослав і Оля трохи заспокоїлась, і здавалось що все нормально, але якесь дурне вирішило попонтуватись, воно підійшло до стійки і крикнуло: «Дітки гуляйте», щойно рука дурного торкнулась плеча Олі Святослав так заїхав йому в щелепу, що той впав і не подавав ознак життя. Тут же налетіли 3 його собутильніків, зав’язалась бійка, але до того, як хтось серйозно постраждав, охорона вже вела 6 хлопців на вулицю, точніше 5 вели, а 1 несли. Довести щось охоронцям, або продовжувати розбірки ні одні ні інші не хотіли. Хлопці пішли в найближчий кіоск і купили води, адже Марку розсікли брову. За декілька хвилин з'явились схвильовані дівчата, Оля, схоже вже протверезіла, прийшли також Віка, та Іра з своїм хлопцем. У Святослава вже з'являвся синець під оком, з розсіченої брови Марка дрібними краплями текла кров, вона поступово стікала на обличчя…він уважно дивився в нікуди схоже що в нього саме з’являлась ідея на рахунок того що ж він скаже батькам. Друзі говорили про те що Марку слід поїхати до лікарні, він і сам це розумів. На секунду він поглянув на Альону, її очі блищали, вона вийняла з сумочки білосніжний платок, підійшла до Марка і обережно витерла кров з його щоки, він стояв зачарований, вона сказала «а тепер давай у лікарню» При цих її словах він відкинув всі думки, пронизливо глянув на Святослава, той зрозумів це по своєму, і хотів піти разом з Марком, але він заперечив, і командирським тоном сказав Святославу відвести дівчат додому без пригод.
- Але хто поїде з тобою? – запитав Святослав
- Зі мною все гаразд. – спокійним голосом сказав хлопець
- Поїду я. Сказала Віка
- Не потрібно. Знову заперечив Марк, стискаючи в руці закривавлений платок.
Поки вирішувалось що потрібно, а що не потрібно, з'явилось таксі, перед тим як сісти в машину Марк і Святослав вибачились перед всіма за зіпсований вечір, особливо соромно Марку було перед нею, він не хотів потрапити в таку ситуацію… ще секунда, і він разом з Вікою вже в машині.
В травмпункті йому наклали 2 шви. Він повернувся додому, і вирішив відкласти неприємну новину до ранку. Вранці батьки сказали що він – під домашнім арештом, і що на місяць він може забути про будь які клуби, і прогулянки ввечері. Марк був розчарований, але розумів справедливість батьківського рішення. На вихідних його провідували друзі. (ну він ж під домашнім арештом) За ці два дні Марк не просто зробив всю домашню, а зробив її на 2 тижні вперед. Навіть комп’ютер неймовірно набрид йому…
Марк ніколи не думав що так тішитиметься вівторку, він як мінімум вирвався з дому, а можливо навіть зустріне її…Але схоже сьогодні ні, а жаль.
Декілька разів вони зустрічались в Університеті, двічі сходили в піцерію, в основному вони спілкувались по асьці.
Ранок, знову чути противний звук будильника, але сьогодні він не дратує, а радує Марка, адже пройшов рівно місяць від дня його пригоди, на згадку про неї в нього залишився невеличкий шрам. День в університеті пролетів швидко, і Марк вже не міг дочекатися вечора. Ввечері він з друзями хотів сходити в кінотеатр, подивитися мультик. О пів на шосту вечора Марк вийшов з дому і зустрівся з друзями біля кінотеатру, там вже були Віка, Олег, Марина, Іра. Марк привітався з Олегом, привітався з дівчатами поцілунком у щічку. Потім пожартував:
- Чого стоїмо, кого чекаємо?
- Святослава нема. – сказала Марина.
- Завжди спізнюється. – зітхаючи сказала Віка.
- А от і він. – Сказав Олег показуючи пальцем на місце, в якому він побачив Святослава.
Як і очікувалось Святослав прийшов з Олею. Вони були чудовою парою.
- Шо за дурна звичка спізнюватись? – запитав Марк
Святослав нічого не сказав, і очима вказав на Олю. Молодь рушила всередину. Крім білетів вони накупили поп-корну, чіпсів, коли. Зал був майже порожній, лише де інде виднілись темні постаті людей, в основному це були щасливі пари.
Компанія зручно розмістилась на стільцях, почали показувати трейлер якогось фільму жахів. Марк подумав: «Обстановка з привиду опери...» незрозуміло, чому він згадав саме цей фільм. Мабуть внутрішній голос підказував йому щось неладне… Він запитав Олю:
- Як там Альона, чому не прийшла?
- Вона в нормі, от тільки розтягнула ногу на фізкультурі… дострибалась.
- Сподіваюсь нічого серйозного?
- Лікар сказав що за тиждень-два нога загоїться.
- Зрозуміло.
Марк сидів між Святославом і Вікою…між своїм найкращим другом та найкращою подругою. З Святославом вони були наче побратими, але з Вікою все було по іншому. Вони знали все один про одного, не мали жодних секретів. Всі помічали що вони подобаються один одному, можливо вони навіть були закохані, але між ними існував один видимий і один невидимий бар'єр. Видимим бар’єром був хлопець Віки, який до того ж був добрим другом Марка, (Марк заприсягся собі ніколи не відбивати дівчат у друзів, колись один його друг поступив саме так…) невидимим бар’єром була внутрішня суперечність обох щодо потрібності такого союзу, адже вони по-перше забагато знали один про одного, а по-друге не вважали себе гідними один одного.
Мультик видався досить цікавим, і молодь досхочу насміялась протягом перегляду. Повернувшись додому Марк як завжди зайшов Вконтакт, довго переписувався з Альоною, і пообіцяв провідати її. Вона не відмовилась, і Марк наступного дня вже шукав все необхідне: Шоколад, Фрукти, Журнали, нові цікаві фільми.
Настрій в хлопця був бойовий, все необхідне він купив ще вчора, а сьогодні лише зайшов за квітами. Букет складався з вже звичних троянд, але Марк вирішив додати дещо особливе…цим особливим стали Анютині глазки і жасмин.
Залишалась ще одна проблемка…Марк знав адресу дівчини, але не знав як туди дістатись, але він не розгубився, спіймав таксі і те відвезло його за призначенням. Це була типова для міста девятиповерхівка, зроблена в традиціях Радянського Союзу. Він швидким поглядом оглянув будинки, помітив дітей, які безтурботно гралися на майданчику, ненароком згадав своє дитинство… Але швидко відволікся і зайшов у під’їзд. Зайшовши в ліфт він подумав «мда мрачноватий ліфт…» Марк вийшов з ліфта і подзвонив у дзвоник. Броньовані двері відчиняються…
- Привіт, як ти?
- Привіт тепер краще))) заходь
- Це для тебе…(Марк протягнув букет і пакунок)
- Дякую…але не потрібно було…
- Перестань я наполягаю (він подивився так, що важко було заперечити)
- Ти просто Янгол…тримай цьомчик))) (Альона злегка поцілувала Марка в щічку, це було трохи не очікувано, але дуже приємно)
Німа сцена протягом якої на обличчі Марка з'являється щира і трохи дитяча посмішка. Незручну мовчанку увірвала дівчина.
- Ходімо до моєї кімнати, я хотіла тобі дещо показати
- Гаразд (в голові роїлися дивні думки...але Марк не вірив у подібну удачу, тому був повністю спокійним)
Вони пройшли коридором, стіни якого прикрашали чорно-білі картини. Увійшовши в кімнату Марк помітив щось схоже на картину. Дівчина підняла картину, на ній було зображено Янгола.
- Я вчора намалювала, здається непогано…як тобі???
- Чудова картина…я навіть не знав що ти – художниця
- Що??? Яка там художниця мене вигнали з художньої школи…
- Невже серйозно, а чому?
- За погану поведінку…
За розмовою час летів непомітно. На місто невпинно наповзла темрява. Марк викликав таксі і поїхав додому. Вже в машині він обернувся, і помітив у вікні п’ятого поверху дівчину, яка пильно дивилась в його бік «час діяти», подумав Марк.
Щойно дівчина змогла вільно пересуватись, Марк вирішив запросити її на побачення, для цього він вибрав дуже цікаве місце.
- Куди ми йдемо?, – запитала вона
- Зажди хвилинку, зараз про все дізнаєшся…
Вони зупинилися біля багатоповерхівки, Марк закрив їй очі руками і попросив довіритись йому. Вони піднялись на дах, хлопець забрав руки…З даху відкривалась чудова панорама міста, з усіма його принадами, складалось враження, ніби ти – на вершині світу.
Здивуванню Альони не було меж…вона очікувала на будь що, але точно не на дах Багатоповерхівки. Мовчанку захвату і вражень увірвала дівчина.
- Я завжди мріяла побачити все місто з висоти…знаєш тут дуже гарно
- Тому я і привів тебе сюди…
- У тебе є мрія?
- Звичайно ж є
- Яка?
- Їх дуже багато
- Ну а яка найзаповітніша?
- Я не хотів би казати…
- А чому?
- Ти будеш сміятись…
- Сміливіше
- Гаразд, я розумію що це – неможливо, але якщо мріяти, то мріяти. Я хочу літати, так як птах…ні, не перетворитись на птаха, а просто літати наче Янгол…відчути цю легкість, силу, свободу…
- Немає нічого неможливого!
- Тобто?
- Я допоможу тобі
- Скинеш мене з даху? – іронічно сказав Марк
- Ні… довірся мені
В очах Альони дівчини світилась радість і відвертість
- Хіба я можу тобі відмовити, – Сказав Марк
Вони підійшли до одного з країв даху, Марк підняв руки, тим часом дівчина злегка підтримувала його за спину, в цей момент йому здалось, ніби в нього справді виросли крила, і зараз він полетить...насолодившись миттю він повернувся до Альони, і сказав:
- Ти віриш в Амурів?
- А чому ти питаєш?
- Схоже один з них поцілив мені просто у серце…
Їх губи розчинилися в палкому і пристрасному, але в той же час ніжному і романтичному поцілунку. В цей момент піднявся вітер, на мить вони відволіклись і відійшли від краю даху, з неба почав сипати лапатий сніжок, він зупинявся на віях, і одразу ж танув. Нічне місто поступово стишувало свій шум, навкруги – нікого, лише вони на вершині світу, вершині почуттів.
- Я кохаю тебе –, сказала вона
- А я – тебе…
ID:
119197
Рубрика: Проза
дата надходження: 03.03.2009 21:52:19
© дата внесення змiн: 03.03.2009 21:52:19
автор: Cold
Вкажіть причину вашої скарги
|
