Перлами небесними, сонячними пензлями
зранку небо крилами пригорнуло світ.
Сльози ще не висохли на обличчі ніжному,
впала з крісла хустка за руками вслід.
Де ти, зоре, граєшся з долею печальною,
чом ти не цураєшся нашої журби.
Сяєш ти над хмарами, як буває з храмами
тихо у середині, але дзвін в душі.
Сумно мені, зоренько, світ горить у полум’ї
невігластва хитрого, лінощів дурних.
Як казати правду аби в серці зойкнула,
бо немає ліків від віршів глухих.
Мовчки зорі танули у світанку хмарному,
перлами бриньчали вогники малі,
як проміння падає на хустину плакану,
так надія барвами запалає в тьмі.
10.01.2025
