Сон загублений в сутінках тиші,
Місто спить під покровом імли.
Хтось казав: "Є любов, мов глибини,
Де ховають розбиті човни".
Та згорять ті вітрила від вітру,
І розтануть під попелом снів.
Все, що серце тримало, як кригу,
Зникне в тінях холодних степів.
Ця любов — як міраж над водою,
Що манить, а торкнешся — нема.
Ніби спогад, що зник за порогом,
Що горить, мов остання зоря.
Лиш у снах оживають видіння,
Де палає далекий вогонь.
Я тепер у той вечір згадаю
Як вперше зустрів її очі.
