Світанок непомітно так підкрався
І дуже налякав чаклунку-Ніч,
Зустрівся з нею раптом віч-на-віч,
Вона спитала звідкіля він взявся.
Прийшов до праці я будити люд
Й намистом роси сипати на трави,
Бо скоро вже прийде мій братик-Ранок,
Йому радітиме усе живе навкруг.
Погожий День натруджені долоні
Опустить в воду Тихої ріки
І тішитиметься він залюбки,
Що так багато встиг зробить сьогодні.
Ти ж, Ніченько скоріше утікай,
Втомилася ж. рахуючи зірки,
То ж десь у затишку собі відпочивай,
Щоб після Вечора у гості знов прийти.