— Чому ти, весно, знов тікаєш в далину,
Розсіявши свої квітучі шати?
— Навіщо йдеш? Адже тобою я живу
І п'ю твої ранкові аромати.
— Ще зачекай! Спини на мить легку ходу!
— Затримай біль прощання і розлуки.
— Посидь зі мною, як у сиву давнину,
Зануривши в, забуті часом, звуки.
— Заколиши мої печалі і жалі
Пташиним співом вищого ґатунку.
Як і колись, у дні шалені, молоді,
З твоєї чаші вип'ю келих трунку.
Та ти спішиш! Твоя дорога — в далину.
В тумани білі і небесну просинь.
А літо, як і ти, промчить умить одну.
— А далі що? А далі хмарна осінь.
— Іди вже, йди! Тебе спинити не дано.
— Дивись! І небо в зоряних загравах!
На тебе, певно, зачекалися давно
Нові світи, принади і забави.
— А я? Що я... Полину в тишу мовчазну,
Сховавши біди й болі за лаштунки.
Нічого, весно, в долі майже не прошу.
Лише твої відчути поцілунки.
— Прощай, панянко! Час проклав тобі стезю,
Тебе укравши щойно, наче бранку.
Твої магічні чари я не розгублю.
Невдовзі знов зустріну їх на ґанку.
— Лише вертай на ранньому світанку.
28.05.2024 Л. Маковей (Л. Сахмак)
Дякую, пані Асю, за оцінку. На початку своєї творчості у мене були теж простенькі вірші і купа помилок з точки зору поетичної майстерності. Але у фейсбуці натрапила на пару авторів, які критикували вірші різних авторів, в тому числі і мої. Я прочитала статтю "Вступ до поетичної майстерності". прочитала не один раз і почала змінювати всі вірші підряд до цих правил. Поступово почала бачити всі недоліки у віршах інших авторів сходу. Впевнена, що можна навчитися при великому бажанні. Успіхів Вам.