Віра, Вірочко, Вірусю,
Розтлумачити Вам мушу.
Вас люблю, моя сестричко,
Не нахмурюй своє личко,
І не гнівайся, любенька.
Так вжитті бува частенько,
Коли люди гарячково,
Не роздумавши про слово,
Серце ранять собі гнівом.
Він стає водою й хлібом –
Мучить, нищить, убиває,
Бо він жалості не має.
Гони – геть той гнів, образу,
Щоб не сіяли проказу.
Каже Бог: не проклинайте,
Ворогів благословляйте.
А я жартом відповіла:
Прокляла –
так я їх благословила,
Щоб забралися додому
І не шкодили нікому.
Де образа? Я не бачу.
Як покаються – Пробачу
Будьте, Вірочко, здорова
І уважною до слова.
Гніву я на вас не маю.
Не гнівлива – всіх прощаю.
А ще молюся щоднини:
Боже любий, щогодини,
Бережи мою родину
Й нашу любу Україну,
За всіх воїні, героїв:
Стань їм, Господи, стіною,
І жени усіх убивців,
Тих, ворожих кровопивці
Вітром, бурею і градом
З їхнім наміром й парадом.
