Чи пам’ять дарунок? А може прокляття?
Чи спогади душу терзають твою?
І сни, що минуле розірвуть на шмаття,
Безжально розтрощать останню броню.
Оголений, зранений, звитий думками,
Минуле своє на страждання прирік.
Зкривавлені губи своїми зубами,
Шепочуть про те, що ти нібито втік…
Від кого? Від себе? Даремні блукання,
Бо пам’ять в думках залишає сліди.
І як відпочинок хвилини мовчання,
Тебе переносять у інші світи.
Це добре коли підсвідомість є різна,
Є спомин яскравий, мов сонячний блик.
Звучить в голові цілий день ніби пісня,
Лунає в надії із темряви крик.
По крихті збирайте усе, що є світле,
Яскравим фарбуйте свої кольори.
Так, пам’ять дарунок, як серцем зігріте,
Якщо до вподоби, ще раз повтори!
Минуле у кожного різне буває,
Але, щоб на краще змінити цей час,
Сьогодні своє, нехай сонцем засяє!
Бо все, що є добре- це щастя запас!
31.01.24р. Олександр Степан.
