Досі гріють слова "одягайся тепліше",
Досі дотики гріють шовкові у снах,
Осінь листям асфальт кольорово розпише,
І натхненням моїм зможе втримати дах.
Скрізь мої дежавю і заїзджені фрази,
Те що знов золотитиме все на шляху.
Гомонить в голові від спокуси й відрази,
Чи від мрій як пташок, що шумлять на даху?
Осінь, справді, почнеться й поставить трикрапку
І продовжить свій відлік в чиїхось рядках.
Коли змушена буду вдягнути я шапку,
Щоб в теплі зберегти своїмрії і дах)
