Сотні разів я слухала ту пісню, але вчора - вперше її почула. Я стала мимовільним свідком незвичайного явища.
Ніч у спальному районі - десь, пів на дванадцяту. Комендантська година, тому так тихо. Раптом із дому навпроти, з балкону, лунає жіночий голос. Цей голос співає пісню. Доволі голосно, не стидаючись. "Чому розплетена коса, а на очах бринить сльоза". Співає дуже красиво, але так тоскно... що щемить у серці. Пісня відлунює на весь район. Від тієї пісні все завмирає. Від тієї пісні ком підкочується під горло і перехоплює подих.
Пісня лунає, а потім її переривають поодинокі оплески. То, хтось не витримав у компанії молоді, що нишком гуляла у комендантську годину. Хтось з молодиків спитав у темряву - чому ви співаєте? Господарка голосу тихо відповіла, що її чоловік зараз на фронті, а їй дуже-дуже сумно і дуже-дуже болить. Сказала, що раніше завжди співали ту пісню разом із чоловіком.
Я ще довго стояла біля вікна затамувавши подих і невзмозі поворухнутися.
Нібито, уривок із кінофільму, скажете ви - уривок із життя, скажу я. Відчуваю, що насправді, я стала свідком явища, тепер, вельми-вельми звичайного.
