Туга давно покинутих надій
Вертається на осінь із туманом
І серед фальші посмішок, подій
Щасливий лиш самообманом…
Вона марою, нісенітницею снів,
Нудотою, камінням тисне груди.
В осінній, мокрий настрій днів
Очікування щастя вічним буде…
Поки не загорнули небо хмари,
Ще відчуваєш лагідне тепло.
Хоч холодів гуртуються примари,
Я все ж підставлю сонечку чоло…
*ілюстрація на основі фото
мого "фейсбучного" друга Валентини Данилівної
