Знов зима дмухнула у обличчя,
З білою порошею граються вітри,
А у небі журавлі курличуть,–
Срібні перемови чуються згори.
Засипає снігом перші квіти,
І до тебе стежечки замітає слід,
Та слова мої підхопить вітер,
Неодмінно маєш ти почути їх!
Я гукаю в сивину холодну,
Через весняні́ вітри́ й наглий снігопад:
Ти – найкращий, чемний, мудрий, гордий! –
Та відлунням звуки котяться назад.
Знаю, скоро звеселіють парки,
Снігу кришталевого вивітриться слід…
Знай, ти – найдобріший і найкращий
З тих, із ким знайомить сьогоденний світ.
29.03.2015
