Їжак позіхнув і тихенько покинув обплетену коренем нірку,
шукати комаху собі на снідання під зляканим місячним оком,
під зорями, що пробудились латати на небі просмалену дірку
від сонця. І дивляться мовчки, а шви заховали під хмарним потоком
Але їжаку не цікаво, він їсть. Та й до неба йому зависоко
Він далі собі дріботить і шукає, і впевнено носом шмигає,
знаходить жучків біля кореня кропу чи гусінь у вусах квасолі,
де сходження літньої ночі на землю й роса від травинок злітає,
як сукня. І падає тихо, змиваючи сірі сліди на подолі
Але їжачку все одно, він полює. Та й здобичі має доволі
Побачив і ла́сує темну малину, що мало не падає з гілки,
ховає запаси і злизує падь попелиці на зігнутих стеблах,
під шум, де черешня рахує тріумфи по ягодах й сипле листівки,
під запах... молочних стежин, манівців, що спускаються долу від неба...
Маленький їжак проводжатиме мрію. А більше йому і не треба
