Такого варварства не знала ще земля,
Яке у цій війні вона зустріла,
Ці нелюди, що послані з Кремля,
Мінують навіть воя мертве тіло.
Вони вбивають без жалю людей,
В заручниках – міста й не на години,
І серце виривалося з грудей,
Коли упав пологовий будинок.
Там немовляток немічних тіла
Лишились поміж мамами й камінням…
І сум великий очі застеля:
Навчились де ви дикому умінню?
Гадаєте, усе це зійде з рук?
Невже не бачите, що нас не підкорити?
В безодню вас веде ваш «політрук»,
І світ увесь йому не обдурити!
Такого варварства не зна й сучасний світ,
Але пізнала ненька Україна.
Душа її тепер тримає звіт
Перед тими, хто не згинав коліна.
Так ви й не відбулися як народ!
Ви кількасотмільйонна біомаса,
Яку лякає слово «патріот»,
«Бандера» викликає теж гримасу.
З дитинства маючи хронічний переляк,
Його вручаєте у спадок власним дітям,
Аби перед вождем так само кляк,
Щоби у буцегарні не сидіти.
Що здобули ви за цю сотню літ?
Не соромно вам за свого тирана,
Що заходився перекроювати світ?
Вас не тривожать тих народів рани?
Такого варварства не пам’ятає люд,
Тому цього ніколи не забуде,
У душах ваших не любов, а лють,
Отож прощення не моліть – не буде!
21.03.2022.
Ганна Верес (Демиденко).
