Золото долини сміху - ти примара у очах.
Сяєш замість сонця в небі і обманом сієш страх.
Посмішка, злегка нещира, сміх гучніший у стократ,
Ніж легкий промінчик світла після бурі у степах.
Де поділася природність? Гострий розум і добро?
Те, що вцілім мало намір розсмішити будь-кого.
Хоч злегка порушить маску, показати все нутро,
Хоч розмити трохи краску, що ховає справжнє тло.
Зазирнути у шпаринку і побачити його:
Від душі легку усмішку, взір прозорий, наче скло,
Сяйво, що живе на небі, те, що справжнє золото.
