Це помста? Це зрада? Доріжка у ліс?
Маленька розвага моїх ворогів?
Чому ж це зневага моя не до них?
Чому ж відчуваю кулак СВІЙ під дих?
У чому я схиблена? Паніка, збій.
Дивлюсь навпростець, де, мов іній із мрій,
Застигла пряма, що залишить мій гнів
І знищить усе, крім уривків подій.
Я знаю, що сталось, що буде і жде,
Але в цю хвилину немає мене.
Прямую я вздовж, залишаю сліди,
Такі вони білі, так легко іти.
Я знищу усе - еволюцію, волю,
Я змушу себе підкоритися долі,
Зійду нанівець і піду укінець,
Займу свою чергу до кращих сердець.
