Блакитний подих вітру за вікном,
Незграбна незнайомка йде блукаючи селом.
Навколо тиша, але вуха заклада
Від звуків внутрішніх, що ще жива вона,
Пустеля, вакуум, простір - світ чужий.
Назвати важко місце й день, застиглий він.
Всі звуки створює лише одне тепло,
Із серця виривається воно.
Своїм ритмічним дійством змушує іти,
Залишивши в сугробах від слідів дірки.
Як історичний крок, але не має він мети,
Хіба що до вікна підійдеш ти,
Завісу легким порухом руки
Відкинеш і подивишся туди.
Почуєш шурхіт сніга у мороз,
Зусилля від долання перешкод...
Тепло, жовтогарячий колір подушок,
Що ніби кажуть: "Ось твій зтишок!
Цінуй його і насолоджуйся на повну...Цить!
Ти незнайомка, що блукає у цю мить".