Моє кохання – марево із мрій,
А ти у ньому, як чарівна фея.
В буденнім вирі часу і подій
Бувало з розпачу питаю, - де я?
В якому світі я тепер живу,
Це твердь землі, чи в небесах витаю?
Ти марево, чи бачу наяву,
Це під гіпнозом, чи тебе кохаю?
Противитись уже не було сил,
Щемить душа розхристана вітрами.
Я у небес кохання не просив,
Воно прийшло, немов розряд між нами.
Отой розряд від погляду очей,
Прошив наскрізь і в грудях запалало.
Згубився в часі, втратив лік ночей,
Мене до тла кохання спопеляло.
По іншому і бути не могло.
Не сприйняла, повірить не схотіла.
Своє життя у кожного було,
Лікує час. Душа вже заніміла…
31. 10. 2021 р.
Ваша похвала, пане Євгене, дорого ціниться! Було би чудово, якби тематика віршів була завше лірична... Але наша дійсність звертає мене на громадянську поезію. І цей вірш, це прояв бунту душі на таку ситуацію... Десь взялися слова...
Дякую за прочитання, таке щире сприйняття та емоційне захоплення. Завжди цікаво спостерігати як Ви сприймаєте вірш та реагуєте. У Вас помер критик, або він тільки народжується...
Ваша похвала, пане Євгене, дорого ціниться! Було би чудово, якби тематика віршів була завше лірична... Але наша дійсність звертає мене на громадянську поезію. І цей вірш, це прояв бунту душі на таку ситуацію... Десь взялися слова...
