Як багато світів?! Тисячі, мільйони? … Світів, у яких живуть такі ж люди, як і ми … Народжуються, люблять, помирають … Які схожі на нас сьогоднішніх чи на нас учорашніх, на нас тисячу років тому і мільйон років тому … З незвичайними, неймовірними технологіями, які іноді важко навіть уявити людині 21 століття нашого виміру 000….5558. Спочатку у землян, що виявили цей неймовірний факт, почалася ейфорія. Радість нового. З’явилась мета пізнати чим швидше якомога більше цих нових світів. Потім раптом виник страх нових хвороб. Потім раптом почала лякати нова невизначеність. Нові релігії? Нові цінності? Нові тоталітарні ворожі суспільства … Хіба з нас не досить Росії і Китаю?! З’явилися вимоги припинити експерименти і будь-які контакти. Але було пізно. Вони, ті інші, дізнались про нас. Портали було відкрито. Технології стали загальнодоступними. Те, що дізнались дружні розвинуті цивілізації – це звичайно добре. Але дізналися інші …
…………………………………..
У цьому світі ніколи не було Руссо та Вольтера. Тут ніколи у в’язниці не писав свого Дон Кіхота Сервантес. Тут ніколи не було мушкетерів Дюма. Та про що ми? Тут взагалі не було таких держав як Іспанія чи Франція. Тут ніколи взагалі не було держав, таких, як ми собі уявляємо … Були лише дикі орди. Навряд чи можна знайти більш адекватне слово для взаємин світу 00…11.
…………………………………..
Селін була жінкою. Якби вона жила на іншій Землі, її мабуть можна було б назвати красивою. Гарно одягнути, зробити чудову зачіску, навчити вести себе у товаристві … На жаль, їй було не до цього. Їй потрібно було вижити і бажано якомога довше. Більше нічого її не цікавило. Принаймні спочатку. Якщо дожити до повернення у гори, можна було б сподіватися завести сім’ю і харчуватися з ресурсів невеликих плантацій, схованих від чужого ока сотень завойовницьких племен, що нишпорили навколо. Але у племені не було такої можливості - запропонувати таке життя усім. Тому усю молодь виганяли на рівнини … Виганяли виживати. Хто залишиться живим через 5 років, може повернутись.
Не довіряй нікому. Не допомагай нікому. Ці прості правила були стежкою виживання.
Спочатку усі трималися окремо. Але, оскільки захистити себе від інших так виявилось неможливим, вигнанці почали об’єднуватися. Переважно такі спроби закінчувалися бійкою і смертю. Але не ті, які розпочинала Селін. Її група спочатку захоплювала одинака чи кількох не надто уважних, хоч і вправних бійців, а потім пропонували їм приєднатися, демонструючи при цьому повагу і витримку. Перебування кілька днів у клітці без їжі виявлялося дуже ефективним і переконливим засобом.
Так поступово цей дикий світ ставав світом Селін. Ставав світом її волі. Їй були цікаві найнепокірніші. Іноді вона тратила на кожного з них місяці, на декого – роки. Потім вони ставали її опорою.
Через певний час загони Селін підбирали вигнанців одразу біля підніжжя гір. Та зрештою і це набридло. Селін повернулася у гори і зробила старе поселення своєю столицею. У її розумінні столицею. Місцем найбільших гладіаторських боїв, в’язниць, місцем її суму, про який ніхто і ніколи не знав.
………………………………..
Після відкриття порталу багатотисячна армія Селін опинилась на чужій Землі, яка мало чим нагадувала їм їх власну Землю. Звичайно, у них не було такої зброї, як у нових землян. Але чисельні портали і навіть мікро-портали дозволили захопити майже цілий світ зненацька. Що можна протиставити орді, що не відає цінності життя?! Єдина мета – виживання. А це суцільні вправи, гладіаторство, уважність та обережність. Мабуть воїнів Селін можна було б порівняти з молодими пантерами, яким раптом відкрилися нові джунглі. Голодне, дике, нестримне військо.
…………………………………
Перші полонені люди не були цікавими. Можливо, просто не встигали виявити свою особливість. Вони не витримували конкуренції з сильнішими чужаками і дуже швидко гинули.
Але зрештою людство адаптувалося. Хоч навряд чи тут доречним є слово «адаптація». Воно знайшло протидію. Що допомогло йому відчути себе сильнішим? Не скоритися…
Це і стало найбільшим викликом для Селін. Вона наказала своїм розвідникам спостерігати і розповідати їй про все незвичайне. Захоплення нової Землі призупинилось.
Отже, у них була музика. І вони могли годинами її слухати. Звуки захоплювали , наповнювали уявою та мріями, впевненістю та силою. Авжеж, музика наповнювала силою …
Вони боронили своїх більше, ніж себе самих. Чому? Навіщо захищати слабих. Це ж нелогічно. Але обороняючи інших, вони раптом ставали вдвічі сильнішими.
Усе їхнє існування було наповнене емоціями. Радістю, сумом, розпачем, жагою … У її мові навіть не було відповідників для опису таких станів.
Іноді Селін сама любила спостерігати. Внизу між дерев сидів чоловік. До такого віку рідко доживали на її планеті. Селін зацікавило … Що ж він робить? Чоловік виводив дивні символи на піску, а потім почав просто малювати. Дещо пізніше, вийнявши з кишені невеличку коробку, він почав видобувати з неї якісь чудові звуки. Селін вже знала, що таке музика … Чоловік носив з собою книжку. І іноді перечитував окремі сторінки. Хоча ні … Він повторював їх напам’ять. А ще у нього були невеличкі картинки з зображенням когось близького. І він довго спілкувався з зображенням, можливо того, кого більше не існує … Увечері чоловік покликав до себе дівчинку років десяти і довго показував їй сузір’я на небі. Селін раптом усвідомила, що вона ніколи не дивилася просто так у небо. Не було потреби.
Селін відчувала, що щось відбувається і з її військом. Якщо так можна назвати це слухняне жорстоке людське море. Але не з усіма. Невеличкий відсоток відчував щось схоже, що й вона. Оті найкращі, непокірні. Більшість жадала продовження розправ. Сьогодні вона зупинила гладіаторський бій, чим викликала неабияке невдоволення. Але невже Селін можна налякати невдоволенням …
Чому Селін зробила той її світ своїм? Вона вважала, що знає, що є кращим. Знає, до чого прагнути. Виявилось, що вона не знала нічого.
А зараз вона може знищити кращий світ … Світ, у якому їй самій … хотілося б жити.
…………………………………
Що є людина? Хто є людина? Що вона має у собі. Чому вона може слухати музику? Чому вона може малювати чи захоплюватися заходом Сонця? Чому її так тягне туди, вище хмар … Чи це все раптом сталося у ній? Чи це результат бурхливих століть вибору між злом і добром?
………………………………..
А що як наш Земний світ раптом вирішить знищити інший. У чомусь кращий. Нам незрозуміло, що кращий. Але кращий. І хто дав нам право щось знищувати?! Ми здатні будемо зупинитися?
………………………………..
Знищуючи незгодних, Селін повернула своє військо назад. З нею поруч було кілька землян. Вони погодились допомогти їй змінити її світ. Це була така ціна за її повернення. Хоч, якщо бути щирим, вона б і так повернулась. Селін посміхалася. Це тепер не було заборонено.
……………………………….
Вимір 000….5558 скерував свої загони у 000 … 001. Як це часто трапляється, обрали військових, а не науковців. Навряд чи це був правильний вибір …
ви теж хочете у 00...001 чи 10...00 ... ) Мені здається, що людина настільки боїться нового, що час від часу просто знищує тих, хто знає щось нове ( ... А потім їм ставить пам'ятники )))
хм...людина боїться покинути звичне. І це не завжди зона комфорту, як її називають. Частенько, це просто зона.
А от з набором кодів потрібно бути обережним, а то хто знає, куди можна потрапити.
Відносини між різними вимірами того самого світу обов'язково закінчуються війною,я так зрозуміла??
Оповідання-цікаве,вдумливе,якщо можна так сказати-якісне!
та ні ... не обов'язково ... найбільше питання: чи ми достатньо розумні чи "якісні", щоб не знищити інше, вартісне, незрозуміле ... ? Чи ми заради себе не почнемо нищити все навколо ... І взагалі, чи ми здатні не нищити ?????
Мені здається, що людина настільки боїться нового, що час від часу просто знищує тих, хто знає щось нове ( ... А потім їм ставить пам'ятники )))
Цікавий твір! 
Так,це-питання...
