В часи, коли природи сила
могутніх велетнів творила,
я з велетнівною би жив,
котом би біля ніг кружив.
Спостерігав її забави,
мандрівки повз потоки лави,
захмарний недосяжний стан,
в замріяних очах – туман.
Якби заснула при долині,
я б крався по її коліні
і далі, до вершин-сосків,
наймуркотливіший з котів,
щоб там, вечірньою порою,
лягти, як хутір під горою..
