Не треба кричати, коли і так навколо тиша,
Не треба думати про ті дні, яких вже нема.
Відпускати усе що було і буде, як пісок крізь пальці.
І мовчати, навіть тоді, коли кричить душа.
Згасне світло на вулиці, де не було ліхтарів.
Чи засвітяться іскрами надії, які ще живуть?
Ми боролися з вічністю, плакали голосно, але тихо.
Ми боролися марно, стікали річками крові, але не боліло.
Замовкнемо і забудемо, вже і так суне кінець.
