Вже котрий рік, перед очима вечір кожний — ти
Та кожен ранок, ніби сонце зустрічаєш
Мені бракує слів, щоб описати жінку дивовижної краси
Котру і не тораючись — кохаю
Моє́ випробування ти, і мрія що збула́сь
Я дуже вдячний Богові, й нема про що благати
Ти — книга, що несподіванно відкрилась й казка почалась
Й сторінку за сторінкою із часом цікавіше розгортати
Мелодія твого' кохання не спинилася ані на мить
Якщо і навіть перебільшую все я, і тільки уявляю
Твій дотик... сяйво у очах... стук серця твого — досі у мені бринить
Багато може позабутись що, але все це я пам'ятаю
І скільки написати мені слів?
Та скільки не скажу — лише краплина, дуже мало
Бо лине звідусіль душі твоєї спів
Твоє кохання — знов про себе нагадало!