Шаленого кохання дикий Острів:
Сталевим димом вкриті береги,
Шматки вітрил, уламки щогл гострі
Розвіяла негода навкруги…
Вдень і вночі штурмують відчайдухи
Жаданий Острів, жеребу назло:
Так хочеться знайти серед засухи
Кохання невичерпне джерело...
Хто не зумів – той відступа покірно,
Серед уламків і підводних скель
Шукає собі іншу бухту мирну,
Де хвилі лагідно качають корабель…
Були й такі, хто знову, без устану
Ішли на штурм і… впали назавжди:
Їх прапори поглинули обійми океану,
У битві за любов їх канули сліди…
Є кораблі, які свої вітрила…
Спустили. Якір кинувши, застигли вдалині…
З роками іноді стає незрозуміло:
Чи то на якорі вони, чи вже на мілині…
Ми різні… Хтось без Острову не може,
Щоночі його контур бачить уві сні!...
Комусь не треба шторму: дай но, Боже,
У тихій гавані свої провести дні…
Але щасливий той, хто у годину чорну
Сказати зможе чесно сам собі:
«Я був там! Бачив Острів, нехай в трубу підзорну,
А значить не дарма минули дні мої»…
***