Сидить між стін, дверей і вікон,
Дев`ятий день в полоні тиші,
Думками скутий, вбитий віком
Убогий дід в старенькій хижі…
У стелю погляд, плаче зрідка,
Весілля хоче пригадати,
Як гості їм співали «Гірко»,
Коли кохану вів до хати.
Як помагав фату знімати,
Із голови в русявих пасмах,
Та, як казала рідна мати:
Вона від нині твоє щастя…
Пройшло життя, в даль відлетіло,
Неначе стрічка фільму-драми,
Цвіло, плодило, посивіло,
Нема вже жінки, бабці, мами.
Відмучилась…Та й слава Богу,
Його залишила, ще жити,
Згадав вінок біля порогу,
В труні попарно жовті квіти.
Вже тиждень сам з думками в муках,
Навіщо він ще бачить сонце?
Одна лиш радість є в онуках,
Що гомонять, десь за віконцем.
Відмучилась…На тому світі,
Чекає в райських краєвидах,
Щоб разом перед сном сидіти,
На ганку там, в духм`яних квітах…
Дев`ятий день в полоні тиші,
А наче сам-один вже вічність,
Знов бешкетують в сінях миші,
А сивий кіт сидить на місці.
ID:
806821
ТИП: Поезія СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний ВИД ТВОРУ: Вірш ТЕМАТИКА: Філософська лірика дата надходження: 16.09.2018 16:30:39
© дата внесення змiн: 16.02.2023 18:53:54
автор: Ярослав Ланьо
Вкажіть причину вашої скарги
|