Що сталося – у пам’яті розтане,
Горітиме у вічності буття.
Осінній вітер бавиться з туманом,
Стирає непотрібні почуття.
Доволі снів, думок, забутих істин!
Втрачати світ у звичку увійшло.
Навіщо нам наповнювати змістом
Усе, що листям непокірним замело?
Пройдуть роки, розмиються кордони,
Зупиниться навіки плин життя.
У всесвіту голодного свої закони,
Він не витримує пусте серцебиття.
